Видатні діячі історії України ( 7-11кл. « Історичний крос »)

              Видатні діячі історії України

( 7-11кл. « Історичний крос »)

                                                                                                                              

      У посібнику зібраний матеріал видатних історичних осіб історії України з найдавніших часів до початку ХХІ століття. Подані біографічні дані, діяльність зовнішньої  та внутрішньої політики за якими потрібно роз-пізнавати портрети видатних історичних осіб. При складанні посібника використовувалася література по історії України. Складається праця з ІV розділів, а кожний  розділ з окремих тем. 

       Укладено посібник згідно з чинними програмами Міністерства освіти і науки України з вивченням історії України в загальноосвітніх навчальних закладах. Їх використання допоможе учням у самостійній навчальній роботі, підготовці до зовнішнього незалежного оцінювання, вчителям-історикам – всебічно та об’єктивно контролювати рівень знань учнів, здійснювати якісну діагностику засвоєння ними навчального матеріалу.

      Посібник розрахований  для учнів загальноосвітніх навчальних закладів, вчителів – істориків.

Апробований вчителем Погірцівської СЗШ І – ІІІ ст. Говдерчак М.М. :матеріал використовувала  на різних етапах уроку  та при різних типах уроку.

                                                                                                 

Зміст 

    Вступ. Знати, розуміти, осмислювати. Історичні

 портрети, події, процеси.

Розділ І. Давня історія України. 

Розділ ІІ.Середньовічна історія України. 

Розділ ІІІ.. Нова історія України. 

Розділ ІV.Новітня історія України. 

Відповіді.

   Список літератури. 

   Передмова

   Знати, розуміти, осмислювати

   Історичні портрети, події, процеси

     У освітній системі, передусім у загальноосвітній школі, все активніши використовують різні методи навчання, потичного і підсумкового оцінювання і перевірки знаннь. Наслідком цього є урізноманітнення форм і методів організації навчального процесу, підвищення продуктивності навчальної діяльності учнів, ефективності педагогічного діагностування їхніх досягнень.                                                                                               

     Посібник містить завдання з історії України. При його створенні враховані особливості сучасних підручників. У ній представлено завдання відкритої форми, тобто вимагається самостійний творчий пошук відповідей. Кожна тема складається з деякої кількості завдань. Блок теми складається із завдань, що забезпечує перевірку обізнаності учнів розпізнавати портети видитних історичних осіб.

      Під час розв’язування учнями завдань важливо спершу уважно і вдумливо прочитати їх, зрозуміти їхні особливості і головні вимоги, а потім визначити правильну відповідь.  Здійснювана при цьому інтелектуальна праця допомагатиме глибокому і всебічному пізнанню суті історичних подій і явищ, робити точні і правильні висновки, підвищувати свою готовність до подолання інтелектуальних бар’єрів у різноманнітних навчальних і життєвих ситуаціях.

 Визначте ім'я історичної особи

Розділ І. Давня історія України.

Тема. Українські землі у первісну добу.

1. Скіфський цар, за якого Велика Скіфія досягла найбільшого розквіту, під його контролем знаходилася більша частина території сучасної „України. Обклав даниною фракійців. Його погроза жите­лям грецької колонії Візантію стала крилатим висловом: «Не перешкоджайте моїм прибуткам, щоб мої кобилиці не пили вашої води». Карбував власну монету. Загинув у війні з македонським царем Філіппом II, батьком Олександра Македонського, у 339 р. до н. е.

2. Правитель держави Мала Скіфія зі столицею у місті Неаполь Скіфсь­кий, який у II ст. до н. е. управляв усіма скіфськими племенами. Захо­пив усі земельні володіння міста Херсонеса. Ольвія після підкорення визнала його верховну владу і була змушена карбувати монети з його портретом та Іменем. Прагнув заволодіти морськими портами, щоб безперешкодно брати участь у морській торгівлі. Уклав військовий союз Із сарматським племенем роксоланів.

3. Цар антських племен, про якого згадує у своєму творі «Про походжен­ня та історію готів» історик Йордан. Близько 375 р. очолив повстання антів проти готського панування. Готський полководець Вінітарій жор­стоко придушив виступ антів і наказав стратити царя разом з його синами та сімдесятьма антськими старійшинами. Згадки про нього є у «Слові про Ігорів похід».

Розділ ІІ.Середньовічна історія України.

Тема. Виникнення і розвиток Київської Русі.

4. Цей князь належить до найбільш загадкових постатей давньоруської історії. І досі вчені не мають точних відомостей ні про його родину й похо­дження, ні про соціальне становище. Різні літописи злагоджено повідо­мляють, що прийшов він з Новгорода до Києва, обманом захопив і убив місцевих князів, і сам утвердився на київському столі. Далі, за словами Нестора-літописця, панував він «над полянами і деревлянами, і сіверя­нами, і радимичами, а з уличами й тиверцями воював». Двічі він здій­снив вдалі походи проти Вьантії т.ч прибив свій щит на міських воротах Царгорода на знак перемоги. Повертався він до Києва, -несучи золото й паволоки, і плоди, і вино, і всіляке узороччя». І прозвали його Віщим.

5. Князь, який, згідно з Повістю минулих літ, вважається варязьким воє­водою, а за іншими джерелами — останнім нащадком Кия. Зібравши чимале військо, він здійснив похід на Візантію, спустошив передмістя Константинополя та протримав столицю тиждень в облозі. Сам візан­тійський патріарх Фотій пригадував, що -місто ледве не було підняте на спис», як у давнину називали здобуття фортець приступом. Врятували візантійців риза Святої Богородиці та буря з вітром, що здійнялася на морі, розкидала кораблі язичників-русів і примусила їх повернутися додому. Проте Візантія визнала Русь як державу. Тоді ж прийняли хре­щення частина дружинників і сам князь, названий по-християнському Миколою. Пізніше князь був убитий у Києві варязькими воїнами.

6. Портрет князя, під час його зустрічі з візантійським імператором Цімісхієм, описав миргородський історик X ст. Лев Диякон:

«На вигляд він був такий: середнього зросту, не дуже високий, не дуже низь­кий, з густими бровами, з блакитними очима, з плоским носом, з голеною бородою і з густим довгим волоссям на верхній губі. Голова в нього була зовсім гола, а тільки з одного її боку звисало пасмо волосся, що означає знатність роду; шия товста, плечі широкі І весь стан досить стрункий. Він здавався пох­мурим і диким. В одному вусі висіла в нього золота сережка, прикрашена двома перлинами, з карбункулом, посе­ред них вставленим. Одяг на ньому був білий, нічим, крім чистоти, від інших не відмінний».

Тема. Київська Русь наприкінці Х – ХІ ст.

7. Після смерті Володимира Великого між його синами почалася тривала війна за київський престол, після якої з 12 братів, за літописом, живи­ми залишилося троє. Першим 24 липня 1015 року було вбито князя ростовського, а невдовзі — князя муромського. Автори літописів одно­голосно звинувачують у їхній смерті Святополка, прозваного за вбив­ство братів Окаянним. У 1072 р. убитих князів було приєднано до лику святих мучеників християнської церкви, тобто канонізовано.

8. Цей князь всіляко прагнув послабити владу Ярослава і не хотів визна­вати його верховенства над Новгородом. У 1021 р. на чолі великої дру­жини він напав на Новгород і захопив його. Повертаючись із багатою здобиччю та полоненими до Полоцька, військо його було розбите вої­нами Ярослава. Проте, не бажаючи ворогувати з сильним полоцьким князем, Ярослав надав йому право управляти деякими важливими пунктами на шляху «із варяг у греки», що посилило самостійність Полоцька.

9. Один із зазначених у літописі синів Володимира Великого та полоцької княжни Рогніди. У 988 р. дістав в уділ Тмутараканське князівство, віді­грав важливу роль у його розвитку. Літописець так описав його пор­трет: був він «дебелий тілом, рудий лицем, мав великі очі, хоробрий у бою,... любив дружину велико...». Вів успішну боротьбу з хозарами, у 1022 р. здійснив похід проти касогів і у двобої переміг касозького князя Редедю. У 1023 р. захопив Чернігів, наступного року завдав поразки братові Ярославу під Лиственом. Однак виявив мудрість і в 1026 р. у Городці уклав мирний договір з Ярославом, за яким Русь була поділе­на на дві частини. Помер у 1036 р,, не залишивши спадкоємців.

10. У 993 р. під час чергового нападу печенігів на Русь Володимир з дружи­ною зустрів їх на р. Трубежі. За словами літописця, жодна зі сторін не наважувалася перейти річку, а тому вирішили провести поєдинок найсильніших мужів. Печеніги виставили свого мужа «превеликого... і страшного», а русичі поставили юнака середнього на зріст і зовсім не кремезного. “І взялися вони оба, і стали кріпкр держати (один одного), і удавив він печеніжина в руках своїх до смерті, і вдарив ним об землю. І вигукнули руси, а печеніги побігли, а руси погнали вслід за ними, рубаю­чи їх, і прогнали їх. Володимир же, рад бувши, заклав город на броду тому і назвав його Переяславом, бо (тут) перейняв славу отрок той».

Тема. Київська Русь у другій половині ХІ – першій половиніХІІІст.

11. Він був народжений для того, щоб панувати над багатьма тисячами людей. Син могутнього творця Галицького князівства й дочки угорсь­кого короля. Автор «Слова про Ігорів похід» назвав його тим, що має вісім мислей, а також шанує церкву й уміє примусити сусідів поважати себе та Руську землю. За його правління князівство значно розшири­ло свою територію, приєднавши землі між Карпатами, Дністром і пониззям Дунаю. Незнаний співець «Слова про Ігорів похід» удостоїв його за це високої оцінки: «підпер гори угорські своїми військами» та «зачинив ворота Дунаю».

12. Трагедія на берегах Каяли відкрила «ворота на Руськую землю» половцям. Однією з визначних постатей у боротьбі з кочівниками був переяславський князь. Під його проводом дружина не раз завдавала відчутних ударів ордам ханів Кобяка і Кончака. У 1185 р. князь у жор­стокій січі розбив половецькі війська під стінами Переяслава та змусив їх відступити у степ. Через два роки, застудившись під час походу проти половців, князь помер. Літописець з великим сумом і співчуттям сповістив: «За ним же Україна багато потужила».

Тема. Галицько - ­­Волинська держава.

13. «...Він бо кинувся був на поганих, як той лев, сердитий же був, як та рись, і губив [їх], як той крокодил, і переходив землю їх, як той орел, а хоробрий був, як той тур, бо він ревно наслідував предка свого Моно-маха, що погубив поганих ізраїльтян, тобто половців...».

14. «Він зробив столицею Володимир. Скориставшись внутрішнім занепа­дом у Золотій Орді, пересунув південні кордони своїх володінь аж до нижньої течії Дністра й Південного Бугу... перейняв королівський титул. Йому вдалося домогтися встановлення окремої Галицької митрополії».

15. Розумний, освічений, займався науками та книжками, любив філосо­фію, а не війни, був дуже побожний, помер молодим, не маючи дітей, І продав свій уділ двоюрідному брату князю Мстиславу Теребовлянському».

Розділ ІІІ. Нова історія України.

Тема. Українські землі під владою Речі Посполитої. Наростання національно   – визвольної боротьби українського народу.

         16. Від 1559 р. був київським воєводою та володарем українського прикордоння. Культурно-освітній діяч, меценат і патріот, опікувався наукою і церквою. Наприкінці XVI ст. — найбільший після короля землевласник Речі Посполитої, «некоронований король».

         17. Походив із давнього литовсько-руського князівського роду. Уперше згадується в джерелах під 1545 р. Замолоду покинув батьківський дім задля лицарської слави. Виявив хист полководця. Із 1550 р. призначений королем Сигізмундом II Августом старостою черкаським І канівським.

         18. Здобув освіту в Острозькій академії, військового досвіду набув у козацьких походах. Очолював особисту охорону князя Костянтина Острозького під П'яткою. Захищав південні кордони України, здійснював походи проти татар і Молдови. У 1595 р. підняв повстання проти уряду Речі Посполитої.

         19. Прізвисько отримав за майстерну стрільбу з лука. Здобув освіту в школі Львівського братства, Острозькій академії. Наприкінці XVI ст. потрапив на Запорожжя, де здобув авторитет і славу видатного державного діяча. Впорядкував козацьке військо завдяки дисципліні, озброєння, освіченості, православ'я.

     Тема. Національно – культурний рух в Україні у другій половині ХVІ – першій половині ХVІІ ст.

         20. Добродійною діяльністю поклала початок братству у Києві. Передала в дар монастирю, школі та лікарні власні володіння. Переїхавши до Луцька, продовжила меценатську діяльність.

         21. Виходець зі знатного молдавського роду. Здобув престижну освіту. Завдяки йому Київська митрополія стала найбільш самостійною та авторитетною у ХНІ—XV111 ст. Обіцяв: «...умислив фунду-вати школи, аби молодь у побожності, у звичаях добрих, у науках вільних навчена була,..».

         22. Йому належать довершені зразки культурної творчості — пісні й думи, казки і легенди, картини та ікони, вишивання й різьблення. Ним створено нетлінні шедеври, що стали набутком XVII ст.

     Тема.Національно– визвольна війна українськогонароду проти Речі Посполитої у середині ХVІІ ст.Відродження Української держави.

         23. Виходець із коростишівських міщан. Брав участь у національно-визвольних боях. Був чернігівським полковником. Один із найкращих полковників Богдана Хмельницького.

 Загинув у Лоєвській битві проти литовської армії Януша Радзивілла.

         24. Соратник і син гетьмана, гарант надійності союзу України з Молдовою через династичний шлюб Із донькою воєводи Василя Лулула. Влітку 1652 р. він вирушив до Ясс, де обвінчався. З Розандою повернувся в Україну. Здійснив три молдавські походи і помер від ран.

         25. Із 1643 р. обіймав посаду полковника Чигиринського реєстрового полку. На бік повсталих перейшов на Жовтих Водах, прийнявши православне віросповідання та Ім'я. Брав участь у всіх битвах 1648 — першої половини 1649 pp. Був київським полковником.

         26. Полковник Кальницького козацького полку. Найвидатніший після гетьмана Богдана Хмельницького стратег національно-визвольної війни, брав участь у всіх великих битвах, блискучий майстер польових боїв і захисту міст. Хоробрий і кмітливий, шляхетний, «лицарська людина». Мудрий політик, він уособлював ту частину козацтва, яка завжди, підтримуючи ідею незалежності України, прагнула «не бути ані під королем польським, ані під царем московським».

     Тема. Українські землі у другій половині ХVІІ ст. Поділ Гетьманщини і боротьба за незалежність.

         27. Одні називали його «Сонце Руїни», інші — зрадником України. Був онуком гетьмана Війська Запорозького, соратником Богдана Хмельницького, прилуцьким полковником. Ставши гетьманом Правобережжя, на деякий час об'єднав Україну. Союз із Туреччиною виявився невдалим.

         28. Полководець, учасник національно-визвольної війни, герой народних легенд і переказів, відомий у багатьох країнах. 15 разів був обраний кошовим отаманом на Запорожжі. Провів понад 60 переможних битв проти турецько-татарських військ.

         29. Потрапив у полон до татар під час битви під Жовтими Водами, викуплений Богданом Хмельницьким. Став його найближчим і вірним сподвижником, генеральним військовим писарем, розбудовував адміністративний і дипломатичний штаби. Обраний гетьманом України.

     Тема. Українські землі наприкінці ХVІІ – у першій половині ХVІІІ ст. Культура України другої половини ХVІІ – першої половини ХVІІІ ст.

         30. Виходець із чесько-польської родини. Кар'єру почав з посади писаря у канцелярії Київського митрополита і завдяки природному розуму в 34 роки став генеральним писарем (1700) та довіреною особою Івана Мазепи. Був утаємничений у політичні плани гетьмана і залишався вірним йому та Україні.

         31. Наказний гетьман України у 1722—1724 pp. Вихованець Києво-Могилянської колегії. З 1706 р. — чернігівський полковник.

Був кандидатом у гетьмани в 1708 p., але російський цар Петро І його остерігався. Цікавився історією України і був автором «Хроніки».

         32. Полковник, народний герой, керівник визвольної боротьби на Правобережній Україні. Заарештований і у 1705 р. засланий до Сибіру. У 1709 р. брав участь у Полтавській битві. Вів переговори з Іваном Мазепою про возз'єднання Правобережної України з Лівобережною.

         33. Став козаком за доби Богдана Хмельницького. Тридцятилітнім уже належав до вищої полкової старшини. Був дозорцем скарбу полкового, ревізором скарбу військового, генеральним підскарбієм. Опісля став священиком та автором книги «Літопис Самовидця».

     Тема. Українські землі у другій половині ХVІІ ст. Ліквідація Російською імперією української державності. Культура України у другій половині ХVІІІ ст.

         34. Народився у с. Чижово на Смоленщині. З 1756 р. навчався в Московській університетській гімназії, звідки був виключений. Військову службу розпочав у кінній гвардії. За участь у палацовому перевороті 1762 р. отримав чин гвардійського підпоручика. Із 1770 р. став фаворитом Катерини II, мав вирішальний вплив на внутрішньо- та зовнішньополітичні справи Російської Імперії. Обіймав високі державні і військові посади: член Державної Ради, генерал-ад'ютант, генерал-фельдмаршал, президент Військової колегії. У 1772 р. на одній із козацьких рад був записаний до Коша Запорозької Січі почесним козаком під прізвиськом Грицько Нечеса. Один з ініціаторів ліквідації Запорозької Січі. З 1776 р. — генерал-губернатор Новоросійської, Азовської та Астраханської губерній.

         35. Народився у с. Росішки на Уманщині. Служив козаком, сотником надвірного війська у магната графа Потоцького в Умані. У 1768 р. разом із загоном надвірних козаків приєднався до повстання гайдамаків. За його участю гайдамаки спільними зусиллями здобули Умань. Радою повсталих був проголошений полковником і князем смілянським. Після поразки повстання був підданий катуванням і страчений.

         36. Народився у м. Ромни Полтавської губернії. Походив із козацько-старшинського роду. У 1745 р. закінчив Київську академію, працював перекладачем латинської і німецької мов у Петербурзі. У 1764—1773 pp. — головний інспектор шляхетного корпусу. У 1767 р. був обраний депутатом комісії зі складання «Нового уложенія» від шляхетства Лубенського полку. На засіданнях комісії та у своїх творах обстоював автономний устрій Лівобережної України і права українського шляхетства.

         37. Народився у с. Чорнухи на Полтавщині в сім'ї козака. Навчався в полковій школі та Києво-МогилянськІй академії. Служив у придворній хоровій капелі імператриці Єлизавети Петрівни у Петербурзі. Тривалий час перебував за кордоном.

   Відвідав Угорщину, Австрію, Словаччину, можливо, Польщу, Німеччину, Італію. Викладав у Переяславському, Харківському колегіумах, проте був змушений залишити викладання через непорозуміння з керівництвом. Останні 25 років життя мандрував Україною, зупиняючись у маєтках приятелів, писав твори і проповідував свої філософські погляди.

      Тема. Українські землі у складі Російської імперії наприкінці ХVІІ – у першій половині ХІХ ст.

         38. Народився у с. Головчинці Літинського повіту Подільської губернії у селянській сім'ї. У 1812 р. за бунтарські дії був відданий поміщиком Пигловським у солдати. У 1813 р. втік з уланського полку, який розташовувався в Кам'янці-ПодІльському, і повернувся в рідні місця. У 1814—1830 pp. очолював повстанський рух проти російської адміністрації і дворянства, який розгорнувся на Поділлі та Київщині і в якому взяло участь приблизно 20 тисяч чоловік. Був неодноразово заарештований і тікав із місць ув'язнення.

         39. Народився у Борисполі на Київщині. Походив з козацько-старшинського роду. З 1798 р. виховувався у Пажеському корпусі, після закінчення якого, у 1803—1804 pp., служив перекладачем у Колегії закордонних справ, з 1805 р. — у Міністерстві внутрішніх справ. У 1807 р. вийшов у відставку і оселився в Борисполі. Заснував школу в Переяславі. З 1811 р. — предводитель дворянства Переяславського повіту. У 1818 р. став членом масонської ложі «Любов до істини» в Полтаві, до якої входив також І. Котляревський. Його вважають одним з організаторів Малоросійського таємного товариства, метою якого було створення української самостійної держави. У лютому 1826 року був заарештований і ув'язнений у Петропавлівській фортеці.

       40. Народився у Москві. У 1811 р. закінчив Пажеський корпус. Брав участь у війні 1812 p., закордонних походах російської армії 1813 р. Із 1818 р. служив при штабі 2-ої армії в Тульчині, в 1821 р. призначений командиром В'ятського полку в с. Линці Тульчинського повіту. У 1816 р. вступив у «Союз порятунку», був автором його статуту. У 1818 р. створив Тульчинську (Південну) управу «Союзу благоденства», добився прийняття членами організації республіканської програми. У березні 1921 року створив і очолив Південне товариство.

     Тема. Наддніпрянська Україна у другій половині ХІХ    

          ст. 

         41. Народився в 1834 р. у с. Махнівці Київської губернії. Закінчив медичний (1855) та історико-філологічний (1860) факультети Київського університету. Належав до угруповання хлопоманів. Один із організаторів Київської громади. В 1863—1880 pp. працював у Тимчасовій комісії для розгляду давніх актів у Києві. Один з ініціаторів угоди між галицькими народовцями і польсько-австрійськими політичними колами, яка отримала назву «нова ера».

42. Народився у м. Гадяч на Полтавщині в родині збіднілого дворянина козацького походження. Середню освіту здобув у Полтавській гімназії. За незалежні погляди був виключений з останнього класу без права вступу в будь-який інший навчальний заклад. У 1859—1863 pp. навчався на історико-філологічному факультеті Київського університету, де залишився працювати на посаді приват-доцента кафедри античної історії. У 1870 р. захистив дисертацію і отримав науковий ступінь магістра загальної історії. Активний учасник громадівського руху. Брав участь у виданні газети «Київський телеграф». Із 1875 р. в еміграції організовував видання журналу «Громада».

         43. Народився в 1854 р. у с. Дептівці Чернігівської губернії в сім'ї священика. З 1872 р. навчався на медичному факультеті Київського університету, але, вступивши до народницького гуртка «Київська комуна», залишив навчання. Брав участь у «ходінні в народ». У 1873—-1874 pp. належав до київського гуртка чайковців. У 1875 р. під впливом анархічних ідей М. Бакуніна організував разом із В. Дебогорієм-Мокрієвичем нелегальний гурток «Південних бунтарів». У 1877 р. став одним з ініціаторів «Чигиринської змови».

         44. Народився у 1863 р. на хуторі Вільховий Яр на Харківщині. Вчився у реальному училищі у Харкові. З 1881 р. учителював на Слобожанщині та КатеринославщинІ. Один із засновників Братства тарасІвців. В 1884—1900 pp. працював у Чернігівському земстві, активно співпра; цював із місцевою Громадою. Із 1904 р. — один із лідерів Української демократичної партії. Очолив її ліву течію, яка утворила Українську радикальну партію. Редактор чотирьох томів «Словаря української мови». Активно займався літературною творчістю.

       Тема. Західноукраїнські землі у складі Австрійської імперії у другій половині ХІХ ст.Культура України у другій половині ХІХ ст.

         45. Брав активну участь у діяльності Київської громади. У травні 1894 року захистив дисертацію на тему «Барське староство» і отримав ступінь магістра. У тому ж році за рекомендацією В. Антоновича переїхав до Львова, де обійняв посаду завідувача кафедри української історії у Львівському університеті. У 1898 р. очолив Наукове товариство їм. Т. Шевченка.

         46. Член Української радикальної партії, а з 1899 р. — Української соціал-демократичної партії. В 1895 р. опублікував працю, в якій вперше було обгрунтовано необхідність політичної самостійності України. В 1918 р. входив до складу Української Національної Ради ЗУНР-ЗОУНР. У 1919 р. став представником УНР у Вашингтоні. В 20-х роках повернувся в УРСР. Працював у редакції «Української Радянської Енциклопедії». У 1934 р. його було заарештовано і заслано.

         47. Народився в 1834 р. у с. Сторонці на Буковині. Походив зі шляхетської родини. У 1846—1848 pp. навчався у Чернівецькій нижчій реальній школі, згодом наполегливо займався самоосвітою. Перебував на службі в австрійській армії, брав участь у походах в Італію._У 1864— 1871 pp. жив у Сторонці-Путилові,

 обіймав посаду війта. Його було висунуто кандидатом у посли до буковинського сейму (1867), але не було обрано. У 1869—1872 pp. працював інспектором народних шкіл. З 1871 р. жив у Львові. Працював на посаді редактора видавництва популярних книжок товариства «Просвіта». З 1876 р. жив у Чернівцях, де займався літературною діяльністю. З січня 1885 року на прохання товариства «Руська бесіда» редагував газету «Буковина». Все життя активно займався літературною творчістю.

  48. Народився в 1856 р. у с. Нагуєвичі Самбірського округу Галичини у селянській сім'ї. Середню освіту здобув у Дрогобицькій гімназії. Навчався у Львівському, Чернівецькому, Віденському університетах. У 1893 р. захистив докторську дисертацію і отримав доктора філософії. У студентські роки захопився соціалістичною ідеєю. У червні 1878 року його вперше було заарештовано за антиурядову діяльність. У жовтні 1890 року він став співзасновником і першим головою Русько-української радикальної партії. Паралельно з науковою та політичною діяльністю займався літературною та публіцистичною творчістю.

  

Розділ ІV. Новітня історія України.

Тема. Наддніпрянська Україна на початку ХХ ст. Західноукраїнські землі на початку ХХ ст. Культура України на початку ХХ ст.

         49. Український культурно-освітній діяч, композитор і письменник. Народився в м. Миколаїв. Навчався в Одеській гімназії. У 1875 р. закінчив - І Новоросійський (тепер Одеський) університет. У 1875—1893 pp. служив у морському відомстві в Миколаєві. Був знайомий із П. НІщинсь-ким, М. Кропивницьким, М. Лисенком. Відкрив на власні кошти народну школу з викладанням українською мовою (відразу заборонена владою). Один із засновників І голова «'Просвіти» в Миколаєві. Його головний музичний твір, оперу «Катерина» за сюжетом однойменної поеми Т. Шевченка, вперше поставлено М. Кропивницьким у Москві. Автор популярної книги «Історія України-Руси» (1908).

         50. Видатна українська співачка (лірико-драматичне сопрано), педагог.  Народилась у с. Білявинці (тепер Бучацького р-ну Тернопільської обл.) в 1872 р. У 1893 р. закінчила Львівську консерваторію і вперше виступила на сцені Львова в опері «Фаворитка» Г. Доніцетті. В 1893—1896 pp. вдосконалювала вокальну майстерність у професора Ф. Креспі у Мілані (Італія) і в 1895 р. вивчала партії в операх Р. Вагнера у Відні. Володіла винятковими природними вокальними і сценічними здібностями, опанувала школу бельканто. Пропагувала за кордоном українські народні пісні та твори українських композиторів (М. Лисенка, Д. Січинського, О. Нижанювського, А. Вахнянина). Із величезним успіхом виступала на сценах оперних театрів Європи та Америки. До її репертуару належали арії майже з 60 опер.

         51. Народився у 1865 р. в с. Прилбичі в боярській родині, при хрещенні отримав імена Роман та Олександр.    Відомий церковний і громадський діяч Західної України. Навчався на юридичних факультетах Краківського і Вроцлавського університетів. У 1888 р. здійснив подорож до Росії, під час якої познайомився з відомим філософом В. Соловйовим та істориком В. Антоновичем. У цьому ж році став ченцем Добромільського монастиря василіан й отримав після постригу ім'я Андрій, здобув звання доктора теології, а в 1892 р. його було висвячено на священика у Перемишлі. У 1900 р. обраний митрополитом уніатської галицької церкви, пізніше став делегатом галицького сейму. Брав активну участь в українському національному русі, вимагав відкриття у Львові окремого українського університету. В 1914 р. став одним з ініціаторів українсько-польського компромісу.

         52. Видатний український письменник і громадський діяч. Народився в 1864 р. у Вінниці. У 1880 р. закінчив шаргородське духовне училище, згодом навчався в духовній семінарії. У 1882 р. його було заарештовано, але незабаром звільнено. З 1886 р. перебував під постійним поліцейським наглядом. У 1890 р. виїхав до Львова, де познайомився з І. Франком, В. Гнатюком, М. Павликом. На початку 90-х років XIX ст. став членом Братства тарасівців. У 1898 р. переїхав до Чернігова. Із 1909 р. працював статистиком у земській управі. У 1906—1908 pp. очолював товариство «Просвіта» у Чернігові, де й помер у 1913р. Автор творів «Intermezzp» (1908), «Fata morgana» (1903—1910). За мотивами його твору знято фільм «Тіні забутих предків» (1967).

      Тема. Україна у Першій світовій війні.

         53. Народився у 1883 р. в сім'ї колишньої козацької старшини у Мелітополі. Навчався в Царськосільському училищі, після його закінчення — на юридичному факультеті Петербурзького університету, з якого його було виключено за участь у демонстрації 1905 р. Цього ж року вступив до РУП, згодом — до УСДРП. У 1908 р. через переслідування поліції виїздить за кордон. Під час Першої світової війни став першим головою СВУ. У 1915 р. вийшов зі складу СВУ.

         54. Український історик, політичний і державний діяч, публіцист. Народився в м. Холм (тепер м. Хелм, Польща) у сім'ї педагога-славіста у 1866 р. Із 1880 р. навчався в Тифліській гімназії, а в 1886—1890 pp. — на історико-філологічному факультеті Київського університету. У 1894 р. переїхав до Львова. У 1898—1913 pp. очолював Наукове товариство ім. Т. Шевченка у Львові. Заснував львівську школу істориків, до якої належали І. Крип'якевич, О. Терлецький, С. Томашівський, М. Кордуба. Політичну діяльність розпочав у Галичині, де у 1899 р. став одним із засновників Української національно-демократичної партії. У 1907 р. організував і очолив Українське наукове товариство у Києві. У 1908 p., продовжуючи політичну діяльність, став одним з ініціаторів створення і головою Товариства українських поступівців. На початку Першої світової війни перебував у Галичині, у листопаді 1914 року повернувся до Києва, де був заарештований російськими властями. Його звинуватили в австрофільстві і засудили до заслання у Сибір.

         55. Український громадсько-політичний і військовий діяч. .Народився у 1878 р. в с. Дзвиняч Чортківського повіту на Тернопільщині в родині священика. Закінчив Тернопільську гімназію. Навчався у Львівському (1898—1900) і Віденському (1900—1901) університетах. Разом із В. Старосольським, А. Крушельницьким, Л. Цегельським, С. Горуком видавав перший український студентський журнал «Молода Україна», в якому пропагувалася ідея побудови незалежної української держави. Із 1909 р. — директор Рогатинської гімназії Св. Володимира. Видатний організатор гімназійної освіти в Галичині. На початку Першої світової війни Бойовою Управою УСС його було призначено комендантом Легіону Українських січових стрільців, обов'язки якого він виконував до 14 березня 1915 року. Із середини 1915 р. був військовим референтом при командуванні австрійської армії.

         56. Український громадсько-політичний і державний діяч, адвокат, публіцист, дійсний член НТШ і «Просвіти». Народився у 1859 р. в Тисмениці (тепер Івано-Франківська обл.) в родині священика. У 1878 р. закінчив Станіславську гімназію.. Із 1890 р. займався приватною адвокатською практикою у Львові. У 1889—1900 pp. редагував «Часопис правничий», тривалий час був президентом Товариства українських правників у Львові. У 1899 р. став співзасновником, а згодом і головою Української націрнально-демократичної партії. У 1907 р. був обраний депутатом австрійського парламенту, а в 1908 р. — галицького сейму. Керував діяльністю Українського парламентського клубу у Відні та Сеймового клубу у Львові. Під час Першої світової війни в серпні 1914 року очолив Головну Українську Раду у Львові, а з травня 1915 року — Загальну Українську Раду у Відні.

      Тема. Українська СРСР в умовах нової економічної політики (1921- 1928).

         57. Народився в 1873 р. у болгарському місті Градеці. Активний учасник болгарського революційного руху. В 1918 р. вступив до більшовицької партії. У 1919—1923 pp. очолював РНК УСРР. Виступав за збереження державної самостійності Радянської України. Очолював дипломатичне відомство УСРР. Критикував Й. Сталіна за намагання відновити імперські впливи і тиск Росії на інші радянські республіки. У 1923 р. був призначений послом СРСР до Великої Британії. З 1925 р. — посол СРСР у Франції. У 1927 р. його було виключено з партії за участь в опозиційній діяльності. У 1936 р. заарештований за звинуваченням у шпигунстві. У 1941 р. розстріляний в Орловській в'язниці.

         58. Народився в 1891 р. у с. Федорівці (нині Чубарівка) неподалік від Запоріжжя. Був учасником революції 1905 р. Із 1907 р. — член більшовицької партії. Працював на заводах Маріуполя, Харкова, Петрограда, Москви. У 1917 р. брав участь у більшовицькій революції. У 1920 р. очолив Українську раду народного господарства. У 1923—1934 pp. — голова РНК УСРР. Підтримував індустріалізацію та колективізацію. У 1934 р. був призначений заступником голови РНК СРСР. У 1938 р. заарештований як «ворог народу» І в 1939 р. розстріляний.

        

       59. Народився у слободі Ясинувата Катеринославської губернії в 1872 р. у родині залізничника. Навчався у Санкт-Петербурзькому технологічному інституті, звідки був відрахований за участь у революційному русі. Кілька разів його було заарештовано і відправлено у заслання царською владою. У 1917 р. підтримав більшовицьку революцію. У 1918 р. очолив Народний секретаріат у Радянській Україні. Обіймав різні посади в уряді УСРР: нарком внутрішніх справ (1921—1922), юстиції (1922—1927), освіти (1927—1933). Перебуваючи на посаді наркома освіти, активно займався українізацією державно-партійного апарату. У 1933 р. був підданий нищівній критиці за буржуазний націоналізм. 7 липня 1933 року покінчив життя самогубством.

       Тема. Україна під час Другої світоаої війни (1939-1945).

         60. Народився у 1887 р. на Полтавщині. Учасник громадянської та Першої світової війн. У 1937—1941 pp. — голова Путивльського міськвиконкому Сумської області. З 1941 р. — командир Путивльського партизанського загону, пізніше з'єднання. Двічі Герой Радянського Союзу. Генерал-майор. Здійснив рейд по тилах противника від Путивля до Карпат. У 1947—1967 pp. — заступник голови Верховної Ради УРСР. Помер у 1967 р.

         61. Народився у 1909 р. в родині греко-католицького священика. У 1929 р. вступив до ОУН. Один з організаторів політичного вбивства польського міністра Б. Перацькоґо у 1934 р. Був засуджений до смертної кари, заміненої пізніше на довічне ув'язнення. У 1939 р. був визволений із в'язниці членами ОУН. У 1940 р. очолив ОУН (революційну). За відмову скасувати «Акт відновлення Української держави» від 30 червня 1941 року був відправлений до німецького концтабору. Із 1944 р. керував українським націоналістичним рухом за кордоном. Вбитий агентом КДБ у 1959 р.

         62. Народився в 1890 р. неподалік Дрогобича. Під час Першої світової війни служив у австрійському війську. Потрапив до російського полону. В 1917 р. став одним з організаторів загонів Січових стрільців. Із 1921 р. входив до керівництва Української військової організації. У 1938 р. після смерті Є. Коновальця очолив Провід ОУН, а пізніше — одну з консервативних течій ОУН. Сподівання на відродження незалежної України пов'язував із Німеччиною. У 1944 р. був ув'язнений в німецькому концтаборі Заксенхаузен. Помер в 1967 р. у Люксембурзі.

         Тема. Україна у період загострення кризи радянської системи (середина 60-80-років ХХ ст.)

         63. Народився в 1918 р. у м. Верхньодніпровськ на Дніпропетровщині в робітничій родині. У 1941 р. закінчив Дніпропетровський хіміко-технологічний інститут. У 1941 —1945 pp. був учасником воєнних дій. Із 1946 р. перебував на партійній роботі в Дніпродзержинську, Дніпропетровську. У 1961—1963 і 1965—

1972 pp. — голова Ради міністрів УРСР. У 1972—1989 pp. — перший секретар ЦК КПУ. Відзначався лояльністю до кремлівського керівництва. Помер у 1990 р. у Києві. Похований на Байковому кладовищі.

      Тема. Розпад Радянського Союзу і відродження незалежності України.

         64. Народився в 1934 р. у с. Великий Житин на Рівненщині. З 60-х років XX ст. перебував на партійній роботі. З 1980 р. очолював відділ пропаганди та агітації ЦК КПУ. У 1990—1991 pp. — Голова Верховної Ради України. У 1991—1994 pp. — перший Президент України. У 1994— 2006 pp. — народний депутат України. Член СДПУ(о).

         65. Народився в 1928 р. Із 60-х років XX су. перебував на партійній роботі. У 1987—1990 pp. — голова Ради Міністрів УРСР. Змушений був піти у відставку через акції протесту студентів у жовтні 1990 року («революція на граніті»). У 1994—1995 pp. — Голова Кабінету Міністрів України.

         66. Народився в 1936 р. у с. Теліжинці на Київщині. Закінчив Київський державний університет. Прославився як поет і кінодраматург. Написав збірки поезій «Протуберанці серця» (1965), «Сонце і слово» (1978) та ін. За його сценаріями було знято фільми «Криниця для спраглих», «Камінний хрест», «Пропала грамота» та ін. У 1989—1991 pp. очолював Народний рух України.

       Тема. Україна в умовах незалежності.

         67. Народився в 1954 р. в с. Хоружівка на Сумщині в родині учителів. У 1975 р. закінчив Тернопільський фінансово-економічний інститут. Працював у банківській сфері. У 1993—1999 pp. — голова Національного банку України. В 1999—2001 роках — Прем'єр-міністр України. У 2002—2004 pp. — лідер блоку партій «Наша Україна». Із 2005 р. -Президент України.

         68. Народився в 1941 р. у м. Борзна на Чернігівщині. Був головою колгоспу. Із 70-х років XX ст. перебував на партійній роботі. У 1991—1994 і 2000—2002 pp. очолював Верховну Раду України. У 2004 р. підтримав В. Ющенка на президентських виборах. У 2006 р. намагався пройти до парламенту, створивши блок разом із лідером Української народної партії Ю. Костенком.

         69. Народився у 1938 р. в с. Чайкине на Чернігівщині. У 1960 р. закінчив Дніпропетровський державний університет за фахом інженер-механік. Працював у конструкторському бюро «Південне». У 1986—1992 pp. — генеральний директор Південного машинобудівного заводу. В 1992— 1993 pp. — Прем'єр-міністр України. У 1994—2005 pp. — Президент України.

  70. Народилася в 1960 р. у Дніпропетровську. Закінчила економічний факультет Дніпропетровського державного університету. В 1995 р. стала одним з організаторів корпорації «Єдині енергетичні системи України». У 1999—2001 pp. — віце-прем'єр із питань паливно-енергетичного комплексу в уряді В. Ющенка. У 2001 р. перебувала під слідством і була ув'язнена. Лідерка партії «Батьківщина», пізніше — блоку партій свого імені. У 2004 р. брала активну участь у «помаранчевій революції", за що отримала прізвисько «українська Жанна Дарк». У 2005 р. стала першою жінкою — Прем'єр-міністром України. У 2006 р. виступала як лідерка політичних сил, опозиційних до уряду Віктора Януковича.

           Відповіді

Розділ І. Давня історія України.

1. Атей. 2. Скілур. 3. Бож.

Розділ ІІ.Середньовічна історія України.

4. Олег. 5. Аскольд. 6. Святослав. 7. Борис, Гліб. 8. Брячислав. 9. Мстислав. 10. Кирило Кожум’яка. 11. Ярослав Осмомисл. 12. Володимир Глібович. 13. Роман Мстиславич. 14. Юрій І Львович. 15. Володимир Василькович.

Розділ ІІІ.. Нова історія України.

16. Костянтин Острозький. 17. Дмитро Вишневецький. 18. Северин Наливайко. 19. Петро Сагайдачний. 20. Галшка Гулевичівна. 21. Петро Могила. 22. Народ.. 23. Мартин Небаба. 24. Тимофій Хмельницький. 25. Михайло Кричевський. 26. Іван Богун. 27. Петро Дорошенко. 28. Іван Сірко. 29. Іван Виговський. 30. Пилип Орлик. 31. Павло Полуботок. 32. Семен Палій. 33. Роман Ракушка. 34.  Потьомкін. 35. Гонта. 36. Полетика. 37. Сковорода. 38. Кармелюк. 39. Лукашевич. 40. Пестель. 41. Володимир Антонович. 42. Михайло Драгоманов. 43. Степанович. 44. Грінченко. 45. Грушевський. 46. Бачинський. 47. Федькович. 48. Франко.

Розділ ІV.Новітня історія України.

49.  Аркас. 50. Крушельницька. 51. Шептицький. 52. Коцюбинський. 53. Донцов. 54. Грушевський. 55. Галущинський. 56. Левицький. 57.  Раковський. 58. Чубар. 59. Скрипник. 60. Ковпак. 61. Бандера. 62. Мельник. 63. Щербицький. 64. Кравчук. 65. Масол. 66. Драч. 67. Ющенко. 68. Плющ. 69. Кучма. 70. Тимошенко

Список  літератури

1. Історія України. М. Грушевський. Київ, «Либідь» - МП «Либідь»,1992р.

2. Хрестоматія з історії Української РСР. Том І. (З найдавніших  часів до кінця 50-х  рр.. ХІХ ст.»Радянська школа». Київ – 1959р.

        3. Інноваційні системи, технології та моделі навчання в школі: Монографія  – Запоріжжя: Бабанов К.О. Просвіта, 2000.

        4. Освітні технології: Навч. – метод. посіб./ О.М. Пєхоти – Київ, А.Е. Кіктенко. О.М. Любарська; За  Ред. О.М. Пєхоти – Київ : А.С.К.,2001.

        5. Инновационное образование //Школьные технологи. Слободчиков В. 2005. - № 2.

         6. Історія України. Навчальний посібник /Під ред. М. О. Скрипника. –  К : Центр навчальної літератури, 2003.

         7 .  Історія української держави двадцятого століття.   Нагаєвський. – К.